|
'Крізь роки та відстані' Село Сидоровичі, яке розташувалось обіч дороги Малии-Чорнобиль за вісім кілометрів від Термахівки, започаткувало своє літочислення кілька століть тому. Від Термахівки воно молодше майже на півтораста років. Свою назву Сидоровичі одержали з дня заснування. За переказами, уривки яких живуть в пам’яті представників старших поколінь, місцеві землі у 3000десятин належали панові Медведському (в інших розповідях – Медведовському). Поміщик нібито володів маєтком в селі Рудня (нині – Рудня-Сидоровицька) і весь час проживав там. Під кінець життя він розділив свої володіння між синами Сидором та Полідаром, які й заходилися господарювати на успадкованих землях. Для освоєння земельних наділів брати Медведські запрошували на поселення людей з Білорусії, Литви, Польщі. Міграційний потік із західного регіону Російської імперії на землі українського Полісся посилився після остаточного поділу польських земель у кінці XVIII століття між Росією, Прусією та Австрією. Це знаходить сьогодні свій вияв у існуванні серед сидоровичан та жителів навколишніх сіл значної частини прізвищ польського походження: Пашинський, Салімський, Дюговський, Волотовський, Муравицький, Багинський, Варицький і т. д. Сидір Медведський з метою збільшення посівних площ змушував селян розкорчовувати лісові ділянки. Очевидно, справи у пана йшли не зовсім блискуче, бо згодом він почав продавати земельні наділи з власних володінь. Тоді й з’явились поруч з маєтностями Сидора Медведського маєтки нових панів – Чаповського, Колесника, Білосукні, Якуба Старжинського. У купчій грамоті за 1910 рік, яка збереглась до наших днів, мова йде вже, у свою чергу, про продаж землі з володінь спадкоємців полковника Миколи Балтазаровича Білосукні міщанам Олексію Петровичу та Івану Яковичу Захаровичам. У 50-х роках XIX століття в селі було збудовано церкву. Дворянин Якуб Старжинський не пошкодував виділити під будівництво гектар найкращої землі зі свого клину. На церковному майдані спорудили пам’ятник імператору Олександру II. У роки революції та громадянської війни пам’ятник було знищено, а церкву – частково зруйновано. У 1918 році в Сидоровичах були створені перші органи Радянської влади, активно діяв комітет незаможних селян. У 1928 році на повний голос заявили про себе більшовики. Мусій Кравець, Григорій Комаренко, Максим Остапчук, Феодосій Козленко вели за собою людей до нового життя. У 1929 році виникли три колгоспи. Селяни Білосукнівського кутка об’єднались в колгосп імені 1 Травня, головою правління якого було обрано Панаса Лукача. Андрій Никифоров очолив артіль 'Шлях до соціалізму', Кузьма Петрищенко – імені Постишева. Згодом частину володінь колгоспу імені Постишева було передано артілі імені 1 Травня, а решту – колгоспові 'Третя п’ятирічка', шо виник 1939 року на землях новоутвореного на місці хутора Вишова села Чкаловка. Мирну творчу працю селян перервала війна. Триста синів послали Сидоровичі на фронти Великої Вітчизняної. Сто одинадцять з них не повернулися додому. А сидоровичан чекали два роки фашистської неволі. Багато юнаків та дівчат потрапили на каторжні роботи. |
12 липня 2011
|
| Закрити |
